Перед першим тренуванням у складі «Дніпра-1» голкіпер Євгеній Волинець відповів на наші запитання.

– Чутки про зацікавленість «Дніпра-1» у тобі періодично виникали протягом останніх років, а зараз трансфер стався досить швидко. Розкажи, як відбувся перехід?

– Насправді все відбулося швидко. Все сталося буквально за день-два. Зізнаюся, сам трохи не очікував такого – спокійно готувався до сезону з «Колосом». Але все швидко відбулося, і я дуже радий, що опинився тут.

– Протягом кар’єри ти зовсім нечасто змінював клуби. Чи є з цього приводу зараз хвилювання?

– Можливо, дещо є, тому що шість років я грав в одному клубі. Але скажу, що з усіма хлопцями більш-менш спілкувався і знайомий, тому, думаю, що проблем ніяких не буде.

– Повернемося до початку кар’єри. Як ти прийшов у футбол та як опинився у воротах?

– Був набір до школи «Динамо». Тоді ще не було поділу на позиції – усі грали всюди. А згодом Євген Рудаков поставив мене у ворота, так і пішло.

– У дитячому футболі в тебе була безліч нагород як командних, так і індивідуальних, але до першої динамівської команди так і не вдалося дістатися. Багато конкурентів було? Важко було пробитися?

– Так, було багато конкурентів, адже динамівська школа славиться голкіперами. Я до останнього чекав свого шансу, але так його і не отримав. Продовжував працювати далі і зараз дуже задоволений, що потрапив до такого клубу, як «Дніпро-1».

– Першим твоїм дорослим клубом став харківський «Геліос». Можна вважати його стартовим трампліном у професійній кар’єрі?

– Так, це був перший період у, можна сказати, вже чоловічій команді. Я туди пішов з «Динамо-2» і здобув гарний досвід. Набрав певну кількість ігор, гарно себе проявив і отримав шанс у «Колосі».

– З «Колосом» ти пройшов тривалий шлях. Що будеш згадувати про цей період та клуб найперше?

– Це найкращий етап моєї кар’єри, і звісно буду згадувати його з теплотою. Відношення в клубі до мене з першого до останнього дня було дуже теплим і приємним. Тому бажаю «Колосу» перемог та руху вперед.

– «Колос» та «Дніпро-1» багато зустрічалися. Що запам’яталося з цього суперництва? І яким воно тепер буде для тебе по інший бік барикад?

– Яким буде, побачимо. Якщо буду виходити на гру з «Колосом», звісно, буду прагнути лише перемогти. А те, що було багато ігор, так склалося. «Дніпро-1» і «Колос» разом йшли з першої ліги, потім грали плей-офф за Лігу Європи, тому і була така кількість зустрічей. Думаю, ви погодитесь, що це були бойові ігри.

– До старту сезону залишився тиждень. Чи встигнеш налагодити комунікацію з новими партнерами, що є дуже важливим для голкіпера?

– Дай Боже, щоб встиг. Думаю, ми швидко знайдемо спільну мову та разом будемо все робити для досягнення результатів.

– Ти дуже зрідка даєш інтерв’ю. Чому так склалося?

– Не знаю, я не дуже публічна людина і часто відмовляю в інтерв’ю. Мені просто не дуже комфотно в такій ролі.

– Зі світлин в Інстаграмі можна зробити висновок, що важливе місце у твоєму житті займає родина. Чи дійсно це так, і чи йде вже по твоїх стопах син, який на фото завжди з м’ячем?

– (посміхається) Ну як йде… То м’яч у нього, то рукавички. Я проти, щоб він надягав рукавички. Але йому лише п’ять років, поки просто бавиться.