Матеріал сайту footclub.com.ua про півзахисника СК “Дніпро-1” Олександра Назаренка.

Швидкий, технічний, зухвалий, з палаючими очима – на поле він є уособленням команди Ігоря Йовичевича, що навесні здійснила карколомний стрибок з 14-го на сьоме місце. Але за словами Олександра, повноцінного задоволення минулий сезон не приніс – занадто невиразною вийшла перша його частина. Очікування нового чемпіонату і стартової гри в Полтаві футболіст характеризує одним словом – нетерпіння.

«Дуже хочеться почати і почати з перемоги. Щоб задати тон всьому турніру, щоб без розкачки – не так, як рік тому. Весняні успіхи – це добре, але зараз важливо продовжити в тому ж дусі і довести, що вони не були випадковістю. У Полтаві легко не буває, але ми пам’ятаємо, що в минулому сезоні «Ворсклі» не програвали (2:2 і 1:0 – прим.авт.) – це додає впевненості».

Про причини невдач «Дніпра-1» восени 2020-го, які призвели до відставки головного тренера Дмитра Михайленка, півзахисник розповідати не хоче. Є речі, каже, які повинні залишатися в роздягальні.

«Багато що тоді пішло не так. Але все що не робиться, – все на краще. Рухаємося далі».

Першу гру в стартовому складі в попередньому чемпіонаті Назаренко провів вже після приходу Йовичевича, віддячивши наставнику за довіру голом у ворота … «Ворскли». Хорватський фахівець, який пройшов школу мадридського «Реала» і прекрасно вивчив українську мову ще під час своєї львівської каденції, демонстрував не тільки довіру молоді, а й твердий намір змінити менталітет підопічних.

«Уже в перший день він заявив, що хоче бачити свою команду сміливою, такою, що диктує умови суперникам. Хоче перемагати завдяки змістовній грі, а не виставленому біля воріт автобусу. Природно, ми були тільки за. Тренування змінилися. Зокрема, з’явилася безліч вправ, спрямованих на прискорення роботи з м’ячем. Один-два дотики, без метушні. Швидкий футбол – одна з основних вимог Йовичевича».

Між новим тренером і командою відразу встановилося відмінне взаєморозуміння. Олександр запевняє, що не пам’ятає ситуацій, коли б Йовичевич зривався на гравцях.

«Він підтримує нас – і після невдалих ігор, і після окремих індивідуальних помилок. Жодних недомовок – завжди прояснює всі нюанси, очі в очі. Буває, прямо під час тренування підійде, обійме, відведе в сторону. Щось запитає, уточнить, підкаже. Як можна не цінувати таке ставлення?»

Результат до команди Йовичевича прийшов у другій частині сезону, впродовж якої «Дніпро-1» програв лише три матчі з тринадцяти – «Динамо», «Шахтарю» та «Зорі». На думку Назаренка, цей прогрес зумовили продуктивні зимові збори.

«Ми дуже добре попрацювали і нарешті усвідомили, що потребує від нас тренерський штаб. Завдяки Йовичевичу ми проводили більше часу разом, і в психологічному плані команда стала значно міцнішою. Ну а настрій після канікул був просто божевільний – дуже хотілося показати все те, що не вдалося восени».

Між тим, з приходом хорватського тренера Назаренко довелося міняти дислокацію: з лівого флангу він був перекинутий на правий. Мета очевидна – зробити гру вінгера гострішою. І гол Олександра в жовтневому матчі проти «Динамо» став прямим наслідком цієї перестановки.

«Я – лівша, і зміщуючись від правої бровки, можу частіше загрожувати воротам і виводити до них партнерів. Йовичевич хоче від мене саме цього і регулярно дає поради – як рухатися, як тримати ширину і так далі. Не можу сказати, що мені було некомфортно зліва, де від мене в першу чергу потрібні були простріли та навіси, але на нинішній позиції я здатний дати команді більше. Тут, як каже тренер, у мене «свобода руху».

Вся футбольна історія Олександра Назаренка пов’язана з «Дніпром» і з «Дніпром-1», що прийшов на зміну попереднику. Хлопець зростав на успіхах зіркової команди, зібраної Хуанде Рамосом, тренувався в місцевій академії, подавав м’ячі топ-майстрам і плекав надію зіграти коли-небудь за рідне місто у вищому дивізіоні.

«Я жив недалеко від бази «Дніпра», куди клуб час від часу пускав уболівальників. Товариські матчі збирали багато людей, тренування, зрозуміло, – набагато менше. Але я не пропускав нічого! Стояв біля кромки і стежив ось такими очима за Матеусом, Коноплянкою, Жуліано… Космос. На першому ж такому занятті до мене відскочив м’яч, і Руслан Ротань попросив відпасувати йому … Здавалося б дрібниця, але я до сих пір пам’ятаю все в найменших деталях! А як забути гру з «Наполі» в 2012 році? Переповнена «Дніпро-Арена», шум неймовірний, і я за руку виводжу на поле Романа Зозулю… Це на все життя ».

Цифри «29» на футболці Назаренка – як неважко здогадатися, ще одне відсилання до тих славних часів. Саме під цим номером виступав у «Дніпрі» Ротань, який відіграв за рідний клуб більше 300 матчів.

«Я не застав Руслана Петровича в першій команді, але коли два роки тому він викликав мене до молодіжної збірної – це були ще ті емоції! Вчора ти м’ячі людині подавав, а сьогодні ви з ним вирішуєте одну задачу. Фантастика! Напередодні гри з румунами тренер запросив до себе, щоб пояснити, чому він не включив мене в заявку, а заодно повідомити, що обов’язково зробить це в наступному матчі – пам’ятаю, сидів і від хвилювання слова сказати не міг».

Втім, якась боязкість молодого хавбека по відношенню до кумирів дитинства ніяк не поширюється на його гру. На полі Назаренко, якому часто протистоять куди більш фактурні опоненти, ноги прибирати не звик. Сім жовтих карток в попередньому чемпіонаті – зайве тому свідчення.

«Коли в 2017 році «Дніпро» за рішенням ФІФА відправився в другу лігу, у мене відбулася розмова з Олександром Поклонським, у якого я раніше тренувався в дублі, і який тепер приймав першу команду. Всі лідери до того моменту вже пороз’їжджалися, залишалася в основному молодь. Мені було 17, і Володимирович вважав, що постійна ігрова практика на дорослому рівні піде мені на користь. Я власне і сам рвався в бій.

Чи було важко? Перші кілька ігор – дуже. Я все-таки не Лукаку. Але в підсумку – пристосувався, усвідомив, що не можна демонструвати слабкість. Навпаки – грати так, немов у суперника і немає ніякої переваги в «фізиці». А в ідеалі – працювати і думати швидше, щоб він навіть підійти не встигав. Це була відмінна школа».

Назаренко забив у першому ж офіційному матчі на новому рівні, незабаром ставши одним із лідерів команди. У 18 років, вже в статусі футболіста «Дніпра-1», він був визнаний найкращим гравцем вересня в першій лізі, а за підсумками сезону-2018/19 увійшов до трійки найкорисніших виконавців цього дивізіону.

Усім відомо, наскільки небезпечним рубіконом є прощання з юнацьким футболом, і скількох потенційних зірок не дорахувався наш небосхил. Чи замислювався про це дніпровський півзахисник?

«Багато талановитих хлопців, які починали разом зі мною в академії «Дніпра», вже не грають. Вочевидь, у кожного своя історія. У мене ж будь-яких проблем у зв’язку з цим не виникало. Напевно, завдяки тренерам, що не давали розслабитися, і власному характерові. Зрештою я просто дуже люблю футбол! Не знаю, чим би займався, якби не він. Після тренувань, якщо вкрай не втомлений, із задоволенням залишаюся пограти в два дотики або попрацювати над ударами. Не тому що треба, а тому що подобається. І я не хочу все це втрачати».

У березні Назаренко пролонгував контракт з «Дніпром-1» до кінця 2023 року. У клубі на нього розраховують, а сам хавбек має намір продовжувати брати нові бар’єри в рідному місті. Олександр мріє про Лігу чемпіонів, але зараз цілком зосереджений на найближчих цілях.

«Навесні я багато пропустив через надрив задньої поверхні стегна. Влітку продовжував лікування, але тепер, схоже, все гаразд – жодного дискомфорту. Сподіваюся в подальшому обходитися без травм і приносити команді максимальну користь. На нас чекає боротьба за місце в єврокубках. Я вже в передчутті!»