Знайомимось в інтерв’ю з новачком «Дніпра-1» Олегом Горіним.

Бесіда з гравцем розпочалася з традиційного запитання, як він дізнався про інтерес з боку нашого клубу.

– Мені зателефонував Андрій Анатолійович Русол, ми поговорили та дійшли конкретики, – розповів Олег Горін. – Також мені допомагав Євген Селезньов, за що хочу йому дуже подякувати. Та й загалом, думаю, потрапити до такої команди мріє будь-який футболіст. Розумію, що маю повністю викладатися на полі, щоб заслуговувати на це місце.

– Ти можеш зіграти на позиціях центрального захисника та опорного хавбека. Де зручніше, де почуваєшся більш комфортно?

– Усе життя: і у школі, і після школи – я грав в центрі поля опорного півзахисника. А коли вже прийшов до «Минаю», на позицію центрального захисника мене поставив Василь Кобін. Здається, непогано це вдавалося, і тепер можу зіграти на двох позиціях. Де буду корисніший для команди, там і готовий грати.

– Ти згадав футбольну школу – це було у Львові. Як взагалі потрапив до футбольної секції? Якими були найперші кроки у кар’єрі?

– Можу віддати усю повагу та шану моєму батькові. Якби не він, не факт, що я б взагалі почав грати у футбол. Батько віддав мені багато сил та енергії, за що я дуже вдячний. Він сам грав у футбол; можливо, в певних моментах щось не вийшло, але з нього я беру приклад.

– У 16-річному віці ти грав проти дорослих суперників в аматорському чемпіонаті. Як це було?

– Так, я починав грати у першій лізі чемпіонату U-19, і Андрій Чих забрав мене у новостворену команду ФК «Львів» в аматорській лізі. Зробив це, аби я з дитячого рівня швидше перейшов на дорослий. Дякую йому за цей важливий крок для моєї кар’єри.

– У твоїй кар’єрі був навіть період легіонерства у Польщі. Який досвід він тобі дав?

– Це було дуже корисно. Поїхати до Польщі, та ще й у молодому віці, мені дуже допомогло у розвитку. Так, розкритися як футболісту там не вийшло, і я повернувся до України. Мені там дуже допомагав наш український футболіст Тарас Романчук.

– Коли тренер брав тебе до «Ягеллонії», казав, що ти нагадуєш йому якраз молодого Романчука…

– Якби тренер не пішов незабаром, можливо, доля склалась би якось інакше. Але його звільнили, прийшов інший тренер, який вже не бачив мене у складі.

– До України ти повернувся більш досвідченим гравцем, незважаючи на молодий вік?

– Так, час плине, набуваєш досвіду, починаєш дещо інакше дивитися на речі.

– Як оціниш останній сезон у «Минаї» для себе та для команди?

– Якщо брати виступ команди, вважаю, ми завершили сезон досить непогано. Можливо, були інші очікування, але в нас зібрався хороший колектив, тому й так вийшло. Як казав Володимир Богданович Шаран, у подібних командах на першому місці йде дисципліна. Думаю, вона тут якраз і проявилася.

– У твоєму досьє фігурує низка матчів за збірні України різного віку, нещодавно ти потрапив до резервного списку молодіжки. Грати за збірну – щось особливе?

– Звичайно, виходити у синьо-жовтому кольорі – це неповторно. Коли надягаєш цю футболку, мають мурашки по шкірі йти. Ти б’єшся за всю країну, і це є честь та велика мотивація!