Данило Хан – вихованець дніпровської Академії, який отримав притулок у клубі європейського топ-чемпіонату. Ось його історія, якою він поділився із кореспондентом сайту fanday.net.

Коли ми готувалися до інтерв’ю, знавці дніпровського футболу запевняли: «Даня Хан — це наш Іньєста». «Або Юлен Герреро», — подумав я, згадуючи культового атакуючого півзахисника «Атлетіка» з Більбао, який понад десять років віддав одному з найнезвичайніших футбольних клубів світу.

І хоча більш ніж сторічне правило «Атлетика» — у клубі грають лише баски, 16-річний хлопець із Запорізької області опинився в гранді Більбао.

— Триває вітчизняна війна — кожен уже має, на жаль, свою військову історію. Яка вона у тебе? Що змусило залишити рідну домівку?

— Я сам із Михайлівського району Запорізької області. Він опинився під окупацією. Довелося побачити в рідних місцях і танки, і БТРи, і, що найстрашніше, покручені машини мирних жителів. Нашу область досить багато бомбили.

Вдома вирішили, що мені треба вибиратись. Коли з’явилася нагода, я виїхав, щоб потрапити в місця, де немає війни.

— Як вийшло дістатися за кордон?

— Я підтримував контакт із нашим клубом. «Дніпро-1» шукав варіанти, щоб молодих гравців відправити як би на стажування до закордонних клубів. Сказали, що є варіант вибратися до Іспанії.

Далі залишалося найскладніше – виїхати. Просто так людей у ​​нас неохоче випускали, був ризик нарватися на обстріл чи кудись у полон потрапити. Ми вилучили момент, коли йшла колона з Маріуполя до Запоріжжя і мене просто до чужих людей у ​​машину підсадили, попросили підвезти до обласного центру. Ця чужа сім’я підвезла мене, підтримала.

Потім ми до Угорщини доїхали. Там у мене виникла проблема з готівкою, важко було обміняти валюту, але місцеві люди мені свої гроші дали. Звідти доїхали до Іспанії, і ось із 6 квітня я тут перебуваю. Переночував у Мадриді, потім кілька днів жив у місцевій родині у місті Сантандер.

– Як прийняли в Іспанії?

– Дуже добре. Я хочу сказати, що за кордоном усі люди, хто чув, звідки я, співчували, підтримували. Усі переживають, чим наша війна скінчиться. Намагаються допомогти, підтримати. І, до речі, у Європі багато українських біженців. Зараз, коли я вже в Більбао, мене поселили у хостел, де є земляки. Надалі планують мене перевезти до самої академії «Атлетіка», де я почав займатися. Місця тут дуже гарні, є гори, але знайомство з Басконією попереду — поки що тут багато дощів, а я зайнятий тим, щоб показати себе в академії клубу та займатися футболом, адже в мене через війну була вимушена пауза.

– Хто допоміг вам влаштуватися в «Атлетік»?

— Це все наш клуб, СК «Дніпро-1», займався. Спершу, щоправда, я їхав до «Ельче» — це теж клуб Ла-Ліги, мені було цікаво, вдячний за те, що мене прийняли. Але в плані роботи юнацької команди я хотів більшого — щоб був більш насичений тренувальний процес, більше занять, більше можливостей розвиватися. Тому я попросив нашого шеф-скаута Гліба Платова знайти ще один варіант і він влаштував мене в «Атлетік».

— Клуб із Більбао — крутий у плані роботи з молоддю?

– Дуже! Я вчора займався перший день, мені дуже сподобався підхід до тренувань, їх інтенсивність та навантаження. Коли я там з’явився, наш тренер роздав гравцям папірці з перекладом основних футбольних слів українською мовою. І так до мене й зверталися: «Мене звати Іньякі», «Я форвард», «Пас вліво», «Бій», «Ширше» тощо.

Взагалі, я іспанської мови не знаю, хоч для себе футбольні слова раніше вчив. Спілкувався поки що з хлопцями англійською. Я, звичайно, намагатимуся підвчити їхню мову, щоб далі вже розуміти, що робити і як взаємодіяти з хлопцями. Але те, як мене прийняли, це дуже приємно.

— «Атлетік» Більбао — майже останній клуб великих чемпіонатів Європи, який зберігає принцип — у його складі грають лише уродженці Басконії чи етнічні баски. У юнацькій команді це правило теж працює?

— Так, хлопці лише місцеві. Говорять іспанською і баською. Але до мене, як до приїжджого, дуже добре ставлення. Жодних питань щодо підтримки та адаптації. Мені, зі свого боку, приємно, що я перший українець в «Атлетіку» Більбао.

— І ви маєте намір пробиватися до першого складу «Атлетіку», щоб стати першим в історії?

— Я гравець «Дніпра-1», у мене контракт і є велике бажання пробитися до першого складу нашої команди. Ніхто з нас не знає, як довго затягнеться війна. Зрозуміло, як важко буде оновлювати та відроджувати український футбол. Нині не до нього — вбивають мирних українців, руйнують наші міста. Але коли з’явиться можливість — я хотів би з досвідом, який отримаю в «Атлетіку», зіграти в основі своєї команди.

– А на футболі в Іспанії вже встигли побувати?

— Ось кілька днів тому запросили на матч «Атлетік» — «Сельта», який проходив на стадіоні «Сан-Мамес». Було понад 30 тисяч уболівальників, атмосфера супер. Шкода, «Атлетік» поступився – 0:2, але команда Марселіно дуже хороша, навіть після завершення кар’єри Арітса Адуріса.

— Ви — атакуючий півзахисник (44 матчі, 7 голів за дніпрян у дитячо-юнацькій футбольній лізі України). На кого з гравців «Атлетіка» звернули увагу?

– Капітан команди Ікер Муньяїн дуже виділяється. Швидкий, технічний, грамотний. Давно за ним стежив. Іньякі Вільямс дуже крутий. Воротар Унаї Симон — один із найкращих у Ла Лізі. Вболіватиму за «Атлетік» у всіх турнірах.

Пресслуба СК «Дніпро-1» за матеріалами  fanday.net.