Капітан СК «Дніпро-1» дав велике інтерв’ю порталу xsport.ua
Досвідчений півзахисник Сергій Кравченко всю свою кар’єру провів на високому рівні, зігравши практично 300 матчів за топові українські команди – Динамо, Дніпро, Ворсклу і національну збірну країни. Свого часу хавбек встиг попрацювати з такими майстрами тренерського цеху, як Микола Павлов, Хуанде Рамос, Мирон Маркевич, Юрій Сьомін, Олег Блохін і Михайло Фоменко. Зараз Кравченко є капітаном, надією і опорою лідера Другої ліги чемпіонату України, новоствореного клубу СК Дніпро-1 і, в свої 34 роки, футболіст не втомлюється тішити уболівальників красивими голами і якісною грою.
– 2008 рік. Ворскла. Микола Павлов. Легендарний український тренер. Як можете його охарактеризувати?
– Тільки як легендарного. Мій прогрес був багато в чому завдяки Павлову. Він прийшов і відразу налагодив дисципліну в клубі, підвищилися вимоги до кожного футболіста, команда стала сильнішою фізично. На той час було зібрано хороший колектив. Легендарний тренер Віктор Носов і його відмінні помічники Гошкодеря і Момот зібрали хороших хлопців, а Павлов зліпив вже остаточно злагоджену, сильну команду, яка впродовж 4-5 років показувала гідний результат.
– Микола Павлов каже, що до кожного гравця потрібен індивідуальний підхід. Які відносини були у вас?
– Правильно він говорить. У нього найбільший досвід. Зараз я розумію, що він відчував, до якого футболіста потрібно м’якше, до якого жорсткіше, кого потрібно ганяти, кого похвалити. Думаю, це і є майстерність тренера. У мене з ним чудові стосунки. З дисципліни або побуту у нього до мене запитань, як і в інших командах, не було. Єдине, коли він прийшов, була одна цікава ситуація. У зимову відпустку я отримав травму, граючи з друзями в футбол. Я боявся тоді їхати в команду, тому що багато чув про Павлова. Не знав, як він відреагує. Приїхав, абсолютно нормальна була реакція.
– З Ворскли спокійно піти не вийшло. Ходили різні чутки про те, що ви можете опинитися в дублі через те, що не хотіли продовжувати контракт. Чи реально могла виникнути така ситуація з ключовим гравцем команди?
– Могла виникнути, але Павлов відразу мене заспокоїв і сказав, якщо я буду добре працювати і відповідати рівню, він цього не допустить. Покійний Олег Бабаєв довго ображався на мене, може навіть і завжди ображався, хоча мені в розмові через рік сказав, що зла не тримає, завжди чекає, але я чув від багатьох, що він все-таки ображається. Але чому ображатися, якщо думали, що я нікуди не подінуся, і не поспішали підписувати контракт. Але я провів чудові півроку, мене викликали в збірну, а потім на мене вийшов особисто Ігор Суркіс. Я був впевнений, що перейду в Динамо влітку, і команда не запросить за мене велику суму. Я ніяким чином не хотів підставляти Ворсклу. Але вийшло так, що Сурскіс з Бабаєвим не домовилися. Бабаєв запросив велику суму за півроку контракту, і це було нерозумно. На мене Ворскла витратила мізерні кошти. Тоді Динамо пропонувало за мене мільйон доларів, це була гарна сума. Але Бабаєв чомусь відмовився, образився. Не знаю чому. Я перейшов в Ворсклу безкоштовно, контракт у мене був маленький. У Полтаві я був залізним гравцем основи. Всі три роки я завжди грав в основі. Коли на мене вийшло Динамо, вони чомусь вирішили, що я зобов’язаний перепідписати контракт. Я тоді пообіцяв Суркісу, що перейду в Київ, і дотримав обіцянку.
– Ніколи не замислювалися, можливо, ви поквапилися з переходом в Динамо?
– Ні, абсолютно. Коли говорять, що Шахтар і Динамо гублять таланти – це смішно. Все залежить від кожного конкретного випадку, довіри тренера, здібностей футболіста. Всі прагнуть грати в таких командах. Я не шкодую про перехід. На той момент мене і Дніпро хотів, ряд російських клубів, але все одно ім’я і історія Динамо переважує. В принципі, якщо чесно, я знав, якщо не вийде в Динамо, то в Дніпро я завжди встигну перейти. Там був інтерес і Шахтаря, але знову ж таки, я пообіцяв Суркісу.
– У Динамо Ви зіграли всього 16 матчів. На вашу думку, чому не склалося?
– Якщо говорити об’єктивно – я був слабшим, ніж інші, хоч це і важко визнавати. Чи не був психологічно готовий. Все ж таки Динамо – це не Ворскла. Якби зараз потрапив в Динамо, і зіткнувся з такими проблемами, то більше вичавив з цієї ситуації. Плюс, якщо б до мене була безмежна довіра, то може б і заграв. Але зараз вже не варто про це говорити. І позиція на полі … Як показали подальші роки, моя рідна позиція – опорний півзахисник, на ній мені комфортніше.
– Хуанде Рамос став для вас першим іноземним тренером в кар’єрі. Чим він відрізнявся від того ж Павлова, Сьоміна?
– Я вважаю, що Рамос – найсильніший тренер, який у мене був. Також його помічники, які були топ-професіоналами в своїй справі. Починаючи від тренувального процесу і до відносин в команді. Це топ-тренер. Це можна сказати навіть по тому, як ми готувалися на різних суперників, коли був детальний розбір до найдрібніших подробиць. Для всіх нас це стало сюрпризом. Рамос нам показав, що таке топ-рівень.
– Однак, після приходу іспанця в Дніпро, ви стали отримувати менше практики. Чи пов’язано це з тим, що він довіряв більше іноземцям?
– Перший час я був гравцем основи. Потім прийшли Боатенг, Канкава – сильні конкуренти, як-ніяк (посміхається). Я завжди боровся за своє місце. Я вважаю, що Рамос цінував це в мені. Згодом я виграв конкуренцію у Боатенга. Були періоди, вигравав і у Джаби. У той час у нас зібралася дуже хороша команда.
– Коли прийшов Рамос, була чистка складу. Тоді покинув команду її легенда Сергій Назаренко. Чи не переживали, що вас може чекати така ж доля?
– Переживати потрібно завжди і в будь-якій команді. За мірками України, Дніпро тоді був топ-командою. За 4 роки мене не вигнали, не віддали в оренду в Кривбас, Арсенал, тренер на мене розраховував. Я був в обоймі. Пам’ятаю ту ситуацію з Назаренко. Спілкуючись з хлопцями, я сказав: якщо так вийшло з Назаренко, що тоді вийде з іншими смертними? (Сміється). Я радий, що на той момент витримував конкуренцію.
– Після історичного виходу Дніпра в Лігу Чемпіонів Рамос покинув команду.
– Тоді у тренера закінчився контракт, і на нього не вийшов Ігор Коломойський. З яких причин точно я не знаю. Не було прямого контакту у Рамоса і Коломойського. Я знаю, що ті ж помічники хотіли залишитися і далі працювати, але Рамос – головний тренер, і за ним усі пішли. З деякими помічниками підтримуємо спілкування до цього часу.
– Чим запам’яталася річна оренда в Волині?
– З цим пов’язана цікава ситуація. Маркевич, прийшовши в команду, не провівши жодної зустрічі, сказав, що я йому не потрібен. У мене не було хороших, конкретних пропозицій, і щоб не втрачати часу, вирішив перейти в Волинь. Оскільки у Кварцяного перші збори дуже важкі, я вирішив потренуватися з Михайленко в дублі (посміхається) і перед самим стартом вже поїхав в Волинь. Лякали мене Кварцяним, багато говорили: куди ти їдеш, ти, що з глузду з’їхав? (Посміхається). Але я хотів грати. Скажу чесно, до останнього чекав варіанти з Європою – це було моєю мрією, яка, напевно, вже не збудеться. Під кінець зборів, подзвонив Русол, і сказав, що я потрібен Маркевичу. Виходить, що Маркевич прийшов в команду, сказав, що я йому не потрібен, пройшов місяць, і тут різко став потрібен. Звичайно, на його рішення вплинула ситуація з Ротанем і Рубіном. І, як я розумію, логіку Маркевича, то навіщо когось шукати, якщо є свій Кравченко. Приїхавши назад, відразу запитав у Русола, чи розраховують на мене. Він відповів, що так. А потім, що найдивніше, не провівши зборів, зіграв за півроку більше матчів, напевно, ніж при Рамосі за останні роки. Ось так от у футболі буває. Ніколи не варто здаватися, але як кажуть, недовго музика грала, – вже після зимових зборів стало відомо, що я команді не потрібен. Відразу зателефонував Кварцяний, запросив. Але тоді у мене були проблеми з коліном, я поїхав до Німеччини, зробив операцію, пропустив півроку. Влітку вже поїхав в Волинь. І жодного разу про це не пошкодував. Постійна гра в основі, відмінний колектив і клуб, відмінне місто і люди. Ну і попрацювати під керівництвом Кварцяного – це на все життя (сміється).
– У ваше 33-річчя Волинь грала з Зорею і тоді Кварцяний хотів відвести команди з поля, але ви не дали цього зробити. Розкажіть про цю ситуацію.
– Перший тайм ми виграємо, дуже гідно граємо. Після перерви суддя нас душить, ставить пенальті, видаляє футболіста і Віталій Володимирович на емоціях каже: все, йдемо з поля. Наші судді можуть начудити, коли вони в чомусь зацікавлені. Мені було зрозуміло, що нам не варто йти з поля, деякі хлопці навіть почали йти в сторону роздягальні, адже як це, не послухатися Кварцяного. Ну і я такий: стійте, яке йти з поля? Я розумів, що він зараз заспокоїться, і гра продовжиться. Закінчили тоді 1:1. І Кварцяний, і ми були задоволені. Я так зрозумів, що цей епізод потрапив в кадр. Я кричав на хлопців, а там вже домалювали, що я командував парадом. Ні, в Волині всім може командувати тільки одна людина (посміхається).
– Кварцяний розповів, що в СРСР з суддями ділилися бонусами за матч. Як думаєте, зараз подібна система існує?
– Звичайно, все у нас існує, і всі про це знають, але ніхто не хоче з цим боротися. Тільки запрошують італійців, комісії організовують всякі. Доходить до того, що всі вже знають найдрібніші подробиці: хто, скільки дав, кому заніс, хто на контору грає. Всі знають розцінки, скільки потрібно дати, щоб суддя не чіпав команду, всі в цих колах все знають, але нічого не роблять. Моя думка: потрібно реально взяти і посадити десь п’ятьох людей, тоді, я думаю, стануть боятися. Є клуби, які знають, як видобуваються результати, але ніхто нічого не робить, а значить все всіх влаштовує.
– Ви знаєте розцінки?
– Здогадуюся, але, якщо я зараз скажу, мене відразу викличуть і попросять докази. Доказів немає, але я впевнений, якщо добре покопатися, знайти їх можна.
– Запрошення Франческо Баранки і П’єрлуїджі Колліни якось допомогло вирішити цю проблему?
– Ні, якщо чесно я не бачу, щоб вона якось вирішувалася. Так, суддівство стало краще, ніж 10-15 років тому, але не завдяки фахівцям. Навіть взяти ось ці всі футбольні передачі, соціальні мережі – зараз настільки пильно стежать за суддями, що у них десь совість прокидається. Якщо суддя судить нормально, але помиляється, то футболісти це відчуваю відразу, а якщо десь ще дізнався, що хтось, десь заніс, то як не нервувати
– Виходить, команда готується до ігор, і якийсь дивак зі свистком, роботу тренерів і футболістів перекреслює. Ми з цим зіткнулися в Дніпрі. І тоді стали говорити, що Дніпро ниє, і тому подібне, але я б подивився на деякі команди, якби їх так душили.
– У сезоні 2013-14, на вашу думку, Дніпру просто не дали виграти чемпіонат. З чим це було пов’язано?
– Суперники були більш досвідчені тоді (посміхається). Я вважаю, що у нашого керівництва не було мети стати чемпіонами. Якби Коломойський хоча б трохи підметушився, то нас би хоча б не душили. Ми реально могли виграти чемпіонат. Я пишаюся, і я радий, що ми з суддями не працювали, ніколи нам не здавали матчі, і ми чесно добували другі, треті місця – це мене радує. Але ми як біла ворона. Якби Коломойський пішов би проти своїх принципів хоча б трохи, хоча б гавкнув, що б нас не чіпали, ми реально могли увійти в історію. І зараз би все говорили: Дніпро – чемпіон 2014. Коломойський не такий фанат, як Суркіс, Ахметов, Ярославський. Я знаю розмови суддів. Було і таке, що судді ображалися на те, що ми не давали. Навіть безпосередньо, коли Ротань заводився, йому відповідали: а що ви хочете, чого очікували? Натякаючи на наші принципи.
– Після вашого повернення в Дніпро, справи в команді йшли вже не дуже добре. Чи вважаєте ви, що якби після фіналу Ліги Європи Коломойський продав би лідерів, цих проблем можна було б уникнути?
– Я впевнений, що все було б добре. Продали б Коноплянку за ті ж 20-25 мільйонів, і вже половина боргу, як мінімум. Однак, з мого боку некоректно обговорювати діяльність Коломойського, але в підсумку Дніпро у Другій лізі.
– Тоді всі гравці Дніпра або йшли самі, або їх продавали. Про що ви думали ви в той момент?
– Я тоді чесно шукав варіанти з Європою, але щось не виходило. Був варіант до Стандарту, це був єдиний реальний шанс. Були пропозиції з Казахстану, Азербайджану, від яких я відразу відмовився. Або були від команд, куди б я не хотів їхати. Потім тренером призначили Михайленко, і я залишився. Мені дуже подобається грати під його керівництвом. Ні про що не шкодую.
– Коли і як ви дізналися вперше про створення СК Дніпро-1? І за яких обставин отримали пропозицію ?
– Створили новий клуб, багато з Дніпра перейшли в СК Дніпро-1, адже, як би сумно це не звучало, але у Дніпра ніякої перспективи немає. Така реальність … Треба приймати важкі рішення в ситуаціях, які склалися. СК Дніпро 1 – нова команда, перспективна, у якій є завдання – підвищитися в класі.
– Президент СК Дніпро-1, Юрій Береза каже, що з часом, клуб може прославити Дніпропетровську область, і завоювати довіри фанатів. Особисто ви вірите в це?
– Фанати – це ж не тільки ультрас. Звичайно, ультрас Дніпра не перейшли на сторону СК Дніпро -1. І я їх розумію, і поважаю їх рішення. Але зараз наша команда – це майбутнє Дніпра, зараз на стадіон ходять по 2-3 тисячі, і це Друга ліга. Нам дуже приємно, думаю, з часом все налагодиться.
– Вас завжди називали справжнім Дніпрянином. Чи змінилося ставлення фанатів особисто до вас після переходу в СК Дніпро-1?
– Не знаю. Це треба у них запитати. Можу тільки сказати, що завжди віддавав усього себе Дніпру. Я завжди буду вболівати і переживати за улюблений Дніпро.
– Зараз чемпіонат України на дуже низькому рівні. Чи зможе наш футбол повернутися на колишній рівень?
– Думаю ні. Вже не будуть витрачатися такі шалені гроші, як, припустимо, п’ять років тому, буде все раціонально використовуватися, маленькі бюджети. У нас тільки кілька команд грають в футбол, а інші просто намагаються, борються, заважають. Я радий, що граю під керівництвом Михайленко, який прищеплює сучасний футбол. Всім ясно, що СК Дніпро 1 – це не команда Другої ліги. У матчі з Чорноморцем ми переграли суперника, саме не пройшли, а переграли команду Прем’єр-ліги. І це визнали навіть самі гравці Чорноморця. Навіть вони були трохи в шоці від того, що їх возить команда Другої ліги (сміється).
– Наскільки складно було грати на Кубок проти команди УПЛ після матчів другої ліги?
– Звичайно, складно. Ми налаштовувалися на хороший футбол, я переживав, що може щось не вийде, рівень опірності більше ніж, у Другій лізі. У футбол ми грали краще і закономірно пройшли далі.
– Як прокоментуєте ту ситуацію, коли представники ультрас Дніпра намагалися обміняти Вашу футболку на шкарпетки.
– Це, здається, як раз і було на матчі з Чорноморцем. Мені не зрозуміла ця ситуація, це просто якийсь дурний вчинок. Але мене він абсолютно не зачепив. Якби я знав, то віддав би футболку людині, якій вона реально потрібна. А так, я навіть знаю, що деякі фанати Дніпра, пішли на сектор Чорноморця, і вболівали проти нас. Тобто Чорноморцю і Металісту, з якими вони реально завжди були ворогами, оголосили перемир’я, а з нами воюють. І саме той факт, що вони пішли хворіти, проти своїх пацанів на сектор суперника – це ганьба.
– Україна, вкотре опинилася за бортом чемпіонату світу. Що ви думаєте з цього приводу?
– Це теж проблема нашого чемпіонату, суддів, корупції. Коли все це очистити, то про щось можна буде говорити. Ви самі говорите, що вкотре, чому тоді дивуватися? Значить це закономірність. Я вважаю, що у нас хороша команда, хороші футболісти. До останнього туру, до останнього тайму ми могли вийти. Багато критики в сторону Андрія Шевченка, яку я зовсім не підтримую. Я спілкуюся з хлопцями, які в збірній і бачу, що команда намагається грати в той футбол, в який грають провідні збірні. Гаразд, вболівальники, журналісти, але люди, які розбираються у футболі, починають говорити, мовляв, раніше ми вигравали за рахунок, грубо кажучи, бий-біжи, система Лобановського … Хлопці, скільки років пройшло? Уже Люксембург грає внічию з Францією, Ісландія, населення якої 300 тисяч виходить на другий великий форум і продають футболістів по 40 мільйонів, давайте прокинемося, ніхто вже не грає в бий-біжи. Так, може потрібно щось міняти, треба грати в футбол. У нас є для цього футболісти. Я тільки за Шевченка, і впевнений, що у нього все вийде. Так, може у нього немає досвіду, але подивіться, будь він взяв помічників. Хто як не він? Мені подобається його поведінка, до, після, під час матчу, як він будує атмосферу в команді, який футбол прищеплює. Набридли ці розмови: ми так не вміємо, ми так не може, ми так ніколи і не зможемо. Може Шевченко щось поміняє, і супер експерти зрозуміють, що ми можемо. Я дивився матч Хорватія – Греція. Хорвати просто порвали суперника в одну хвіртку, а ми Хорватію в першому таймі перегравали повністю, де всі 11 футболістів – топ гравці, які виступають в топ-чемпіонатах. Значить, ми можемо грати в такий футбол. Я тоді навіть одного написав в перерві подивися, ми возимо Хорватію, і це не остання команду в світі. Думаю, це щось значить. Раніше такого не було. А зараз граємо в футбол. Весь світ вже так грає, чим ми гірші, я не можу зрозуміти цього. Я майже впевнений, що ми потрапимо на наступний форум.
– На початку листопада Андреа Пірло оголосив про завершення кар’єри. Це якось вплинуло на ваші думки про завершення кар’єри?
– Пірло завершив, Хаві ось днями буквально теж. Це футболісти, на яких я виріс, на яких я рівнявся, дивився ігри тільки заради них, крім Хаві та Пірло, це ще Фабрегас, Скоулз, Хабі Алоносо. Трохи раніше Зідан, Верон. Ось вони всі закінчують, значить і мені недовго залишилося (сміється). Прикро звичайно, що закінчують. Часто дивлюся старі записи, голи. Це великі футболісти. Зараз мені подобаються Жоржиньо, Кроос, Пьянич.
Прес-служба СК «Дніпро-1» за матеріалами xsport.ua