Інтерв’ю головного тренера СК «Дніпро-1» Дмитра Михайленка Михайлу Співаковському (газета «Спорт-Експрес в Україні»).
Перед кубковим матчем з “Динамо” автор цих рядків мимоволі поставив себе на місце наставника «Дніпра-1» і … стало страшно. У мене команда Другої ліги, і мені потрібно обіграти клуб, який кілька днів тому «засушив» і знищив непереможний по весні «Шахтар».
ПЕНАЛЬТІ БЄСЄДІНА – ПОСІБНИК ДЛЯ МОЛОДИХ ФОРВАРДІВ
– Місія здавалася нездійсненною, або проривалися думки про можливу сенсацію?
– Думки, звичайно, проривалися: тому що в одній грі можливо все, навіть не дивлячись на досить велику різницю в класі. Головним було розслабити хлопців, щоб крім об’єктивної фізичної і технічної переваги, у «Динамо» не було ще й переваги в психології. Зробили спробу донести до хлопців, що ми знаходимося в більш виграшній ситуації: від нас нічого особливого не чекають ні вболівальники, ні фахівці, ні букмекери. Тобто, можна було спокійно виходити на гру з розумінням, що ти можеш робити помилки, але по можливості кожен мав показати свій кращий футбол.
– Як поєднати розслабленість з настроєм і самовіддачею, без яких в таких матчах робити нічого?
– Є елемент підтримки уболівальників: при 12 тисячах ноги понесуть самі. Інша справа, що зайва відповідальність часто виливається в скутість. А прості помилки найчастіше є саме наслідком скутості або розслабленості. Багато хто приймає одне за інше, але тренер, перебуваючи зсередини, завжди знає справжню причину.
– Чи можна вважати ваш склад на гру основним?
– Практично. Була ще опція з Мемешевим в основі, але ми вирішили використовувати Редвана, як «джокера», зробивши в першому таймі ставку на швидкість Єгора Чегурка. Що ж стосується Ярослава Поплавки, то він пройшов з командою всі ігри на Кубок і заслужив зіграти проти «Динамо». І в принципі, в першій половині зустрічі з гри ніхто не випадав, але кияни цинічно покарали нас за помилки, реалізувавши всі наявні у них моменти. Так що все ж таки вихід Мемешева ні на рахунок, ні на гру особливого впливу, на жаль, не мав.
– Як ви оціните справедливість пенальті, призначеного після контакту Юрчука і Бесєдіна?
– Артем дуже грамотно підставився: відчув, що наздожене м’яч першим – прокинув його повз нашого голкіпера, торкнувся рукавичок і впав. Хороший приклад для молодих нападників, як потрібно вичавлювати максимум з неочевидної гольової ситуації. Бесєдін не намагався перестрибнути через руки Юрчука, щоб дістати тікаючий м’яч. І він грав дуже раціонально.
ПЛАН «Б», НА ЖАЛЬ, НЕ СПРАЦЮВАВ
– Очевидно, що цей гол зламав вам гру. Потрібно було діставати з кишені «план Б»?
– Ми спробували. Спочатку, ще в першому таймі, ми дозволяли двом центрбекам гостей працювати з м’ячем, розраховуючи на відбір в центрі поля і ривок Супряги. Тобто, свідомо не хотіли піднімати лінію оборони, щоб не давати простору швидким нападникам суперника. Але після того як рахунок став 0:3, звичайно, мало сенсу було накривати киян вище, агресивно зустрічаючи захисників «Динамо» недалеко від їхнього штрафного майданчика, щоб не давати волі. План «Б» полягав у тому, щоб Супряга пішов в пресинг на Шабанова і Бурду, та й Мемешев з Когутом більш активно діяли без м’яча. Ось і вийшло, що четвертий пропущений нами м’яч став наслідком переваги киян у швидкості. Лінія оборони піднялася вище, відразу ж пішла довга передача на хід Вербичу, вихід сам на сам і – гол.
– Навіть «Шахтарю» не завжди вдавалося вийти з-під пресингу киян. Ви таким чином пропустили два перші м’ячі. Може, варто було зіграти простіше, або ви не вчите своїх захисників грі на винос?
– Зазвичай намагаємося виходити з оборони через пас: благо, в другій лізі нам це дозволяють. Хоча, звичайно, в грі ситуації бувають різні. Якщо немає вільних адресатів, само собою, просимо грати вперед. Якщо говорити конкретно про пропущені нами м’ячі, то перший гол став результатом складної передачі, яку виконав Сергій Кравченко. Руслан Ротань чітко зіграв головою і перехопив пас колишнього партнера. З другим м’ячем вийшло інакше. Логінов освідомлено бив в Бєсєдіна, щоб заробити аут, але той підстрибнув, м’яч покотився по брівці в ноги супернику, і це призвело до повторного взяття наших воріт. Звичайно, можна було тупо бити вперед, але ці передачі до адресату, швидше за все, не знайшли б. Ми ж намагалися виходити через пас і контролювати гру. Іноді виходило, іноді закінчувалося сумно.
– Яким чином, лівий захисник киян Миколенко виявився один у вашій штрафній без опікуна в радіусі десяти метрів ?! Це вина правого захисника Бровченка або витрати діагональної підстраховки?
– Миколенка мав тримати під контролем правий вінгер – Єгор Чегурко. Але він до м’яча не встиг. Може бути, сподівався на те, що Бровченко зіграє головою після діагональної передачі, але захисники не доскочили, а хавбек не зміг передбачити наслідки.
НАШІ ФОРВАРДИ ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ПРОБИЛИ ПО ВОРОТАХ
– У «Динамо» перманентні проблеми на «стандартах». Ви враховували це при підготовці до матчу?
– Чули про ці складнощі, думали, як це використовувати. Пару-трійку комбінацій на стандартних положеннях в резерві ми тримали. Добре, що Ігор Когут увірвався у вільну зону і забив. А ось на велику кількість кутових, прямо скажу, не розраховували. Тут все залежить від якості подачі і дій опікунів.
– Вся гострота у воріт «Динамо» виходила від центральних хавбеків – Когута і Кравченка. Як оцінюєте гру атакуючої лінії – того ж Супряги, якому зараз видається чимало авансів?
– Мені здається, що вся наша атакуюча трійця зіграла недостатньо активно. Так і не знайшли можливостей вийти на ударні позиції, жоден з них не пробив по воротах. Навіть з урахуванням того, що матч складався непросто, ми не грали на відбій, доводили м’ячі до нападників, але рівень опору, з яким зіткнулися Супряга і його партнери, виявився зовсім іншим, ніж у Другій лізі. Захисники були куди більш класними і діяли дуже уважно.
– Те, що ви сказали в роздягальні між таймами і після закінчення зустрічі, відрізнялося за формою і змістом?
– Так, але в принципі, не особливо. Основний посил був простим: намагатися грати в футбол, трохи перебудуватися в перерві, щоб відреагувати на рахунок, який нас не влаштовував – шукати і створювати моменти, атакувати агресивніше, піднімати лінію оборони, щоб знайти щастя біля воріт «Динамо». Ну а після гри потрібно було просто подякувати хлопцям за той 6-матчевий шлях, який ми пройшли в Кубку, обігравши команди Першої ліги та УПЛ.
– Минулого літа в мережі була інформація, що саме ви можете очолити «Динамо». Ці розмови мали якесь підґрунття?
– Думаю, що правди в них не було жодного відсотка. Просто чутки.
– Як людина, яка присвятила київському клубу кращі роки кар’єри, чи вважаєте ви, що шлях, обраний «Динамо», правильним? Ставка на доморощену молодь працює?
– Це питання має кілька площин відповіді. Працюючи тривалий час в молодіжній команді «Дніпра» і зустрічаючись з «Динамо» впродовж семи років, я бачив, що це найсильніша молодь в Україні. Це стосується і фізичної давності, і технічної навченості. Те, що зараз Шапаренко, Миколенко та інші хлопці починають грати в дорослій команді, для мене зовсім не дивно. Яким шляхом в «Динамо» прийшли до того, що стали довіряти молоді, – зовсім інше питання. Абсолютно очевидно, що в УПЛ ці хлопці конкурентні навіть на тлі «Шахтаря» і до цього кроку, як мені здається, потрібно було приходити набагато раніше. А ось чи вистачить у молоді кваліфікації конкурувати в Лізі чемпіонів – друге питання.
ЧЕРЕЗ ДВА «ДНІПРА» З СИНОМ ПОКИ НЕ ПОСВАРИЛИСЯ
– Як особисто ви сприймаєте все те, що відбувається навколо СК «Дніпро-1»? Маю на увазі радикально негативне ставлення фанатів до команди, біля керма якої стоять люди, які тонули разом з «Дніпром» в УПЛ?
– Я сприймаю все це спокійно, не засуджуючи людей, які переживають за ФК «Дніпро» і розумію їх законне право на образу. У мене теж велика історія відносин з рідним клубом. Однак є життя і реалії, які складаються по-іншому.
– Були конкретні випадки в побуті, коли ви відчували якусь антипатію з боку ультрас «Дніпра»?
– У мене досить знайомих в місті, які не підтримують ідею створення СК «Дніпро-1». Але я б не назвав це антипатією, скоріше – відстоювання своєї точки зору. Так що, в основному, радикальне неприйняття спостерігав виключно з боку.
– Як можна грати в обстановці, коли проти тебе вболівають навіть земляки?
– Це не зовсім приємно, але потрібно знаходити сили концентруватися на футболі, своїй роботі і поставлених завданнях. Це все більш важливо.
– Якою була обстановка на недавньому дніпровському дербі, яке відбулося в п’ятницю, 13-го? І чи по грі результат?
– Атмосфера на стадіоні була відмінною. Більшу частину аудиторії склали глядачі, які скучили за грою, і вболівали за красивий футбол, не підтримуючи ту чи іншу команду. Вони просто кричали: «Дніпро», «Дніпро»! », і це стосувалося відразу двох команд. Але, напевно, були присутні і негативно налаштовані фанати. Що стосується результату, то, думаю, наша мінімальна перемога (СК «Дніпро-1» переміг з рахунком 2: 1. – Прим. М.С.) конкретно в цьому матчі виглядала закономірно. Було відчуття, що ми виглядали активніше.
– Як вийшло так, що в цьому дербі ви зі своїм сином Іваном опинилися по різні боки барикад?
– Все просто: він закінчив Академію ФК «Дніпро», тому грає за цю команду. Як це впливає на наші стосунки? Все ще живемо в одній квартирі і не посварилися. (Посміхається). Іноді, звичайно, він цікавиться моєю думкою, просить поради, я щось підказую. Але недавній матч двох дніпровських команд особливо не обговорювали. З лавочки все ж таки гра виглядає інакше, особливо, якщо ти стежиш за своїми футболістами. Та й напередодні таких зустрічей я не ставлю синові зайвих питань, та й він не намагається вивідувати якісь секрети. Та й як ви собі це уявляєте: «Ну що, тато, як збираєтеся грати завтра? Кого плануєш проти нас поставити? »(Сміється).
Прес-служба СК «Дніпро-1» за матеріалами «Спорт-Експрес в Україні»