Знайомимось з новачком СК «Дніпро-1» Романом Мисаком.

– Романе, вітаємо тебе як повноцінного гравця клубу. Ти два тижні вже перебуваєш у команді. Які враження? Вже можеш сказати, що став своїм?

– Дуже вам вдячний, як вдячний кожному партнеру та робітнику цього клубу, які так тепло мене прийняли. За два тижні я отримав лише теплі позитивні емоції, якими насолоджуюся кожен день. Тому я дуже радий я дуже вдячний всім.

– За роки кар’єри ти перетинався з багатьма футболістами, які стали твоїми партнерами, зокрема, з Гуцуляком. Кого, крім нього, знаєш краще за інших?

– Найближче я дійсно знав Гуцуляка, тому що ми і в «Карпатах» були разом тривалий час, і в «Десні» перетиналися. Складається, що ми вже в третій команді разом. Але заочно, звичайно, багатьох людей знав, тому  з першого дня не було ніяких проблем, щоб влитися в цей колектив. Вони в цьому дуже допомогли, і я за це дуже вдячний.

– Специфіка праці воротарів полягає у тому, що більшу частину тренувань вони проводять окремо зі своїм тренером. Вже знайшов спільну мову з Валерієм Городовим?

– Звичайно. Валерій Васильович з першого дня чітко пояснив, як він бачить нашу роботу, що він від нас хоче. І з кожним днем я намагаюся зі свого боку докладати максимум зусиль, щоб наша робота принесла успіх. Тому ніяких проблем абсолютно не було. Я насолоджуюся кожним тренуванням, його індивідуальними вправами, і вдячний, що в мене є можливість з ним прогресувати.

– Розкажи, будь ласка, як в дитинстві ти став воротарем?

– Напевно, банальна історія, як у всіх. Починав у полі, а потім пішов за прикладом батька, який був воротарем. Хотів піти його дорогою, і, одягнувши вперше рукавички, зрозумів: потрібно зробити усе, щоб стати хорошим воротарем.

– У Львові була завжди хороша воротарська школа, а коли ти грав, до місцевих голкіперів ще й запрошували іноземців. Конкуренція була сильною?

– Так, на той момент було багато вправних воротарів, конкуренцію яких відчував кожного дня. Кожен хотів грати, але тільки робота на тренуваннях та як ти себе проявляєш в іграх визначає, хто гратиме наступний матч.

– Протягом кар’єри ти був у багатьох клубах. Де почувався найбільш комфортно?

– Звичайно, в мене в серці «Карпати» на все життя, адже я є вихованцем цього клубу і в першій команді провів 9 років. Звичайно, теплі спогади збереглися й про «Рух»: ми разом виходили до Прем’єр-ліги, і там також були позитивні моменти. Взагалі, вдячний кожному клубу, який додав позитивної частки до моєї кар’єри. Навіть мій перший візит за кордон до Данії, де була своя специфіка, теж сподобався. У кожному клубі були позитивні емоції, і з усіма я прощався на позитивній ноті.

– Що дав тобі досвід у Данії, і в чому там полягала специфіка?

– У Скандинавії більш силовий футбол, максимально тяжкий для воротарів. На будь-якій ділянці поля, навіть у воротарському майданчику, там не звертають уваги на силовий контакт. Було дуже цікаво, одне лише засмутило – отримав травму та не зміг себе реалізувати. Але бажання було божевільне, тому що там все на найвищому рівні.

– Останнім клубом твоїм був «Алашкерт». Як потрапив до Вірменії?

– Ми були на зборах, і мені запропонували поїхати туди. Зі свого боку, я також бажав подивитися, що являє собою клуб, для мене це також було щось нове. Не знав особливо чемпіонат, футболістів тощо. На зборах все було на пристойному рівні, я зіграв один контрольний матч, і одразу мені запропонували контракт. Ця команда завжди бореться за чемпіонство, зараз також потрапила до єврокубків. Був непоганий період, і вони пропонували залишитися далі, але я дуже скучив за домом.

– Хотів повернутися до України?

– Максимально цього хотів! Завжди сумував за нашим футболом, менталітетом, родиною, рідними людьми, рідною мовою. Хотів за першої ж нагоди повернутися додому.

– Чого очікуєш від наступного сезону?

– Хочеться принести якомога кращий результат, хочеться своєю роботою на футбольному полі створити конкуренцію, від якої виграє команда. І порадувати вболівальників результатами й грою на полі.