Уродженець Дніпра Микола Ліневич шість років відпрацював у медичній службі німецького Гамбурга, причому останні два роки її очолював. Потім працював у найпопулярнішому клубі Саудівської Аравії Аль-Хіляль, а з 2012 року передає свій досвід клубам нашого міста.
– Пане Миколо, чому саме німецька фармацевтика вважається найкращою в світі?
– У розвинутих країнах більш досконала медична система – це аксіома. В Україні є велика кількість чудових лікарів. Але далеко не завжди вони мають у своєму розпорядженні сучасне медичне обладнання. Принаймні, у їхніх німецьких колег є величезна перевага в цьому аспекті. Це як порівнювати “таврію” з “мерседесом”. До певної швидкісної межі можна їхати на обох машинах і практично не помічати різницю. Але потім все стає на свої місця. Технології не тільки в медицині мають вирішальне значення.
– Але рівень життя, скажімо, у Великобританії, не нижчий, ніж у ФРН. Чому ж німецька медицина “рулить”?
– Німецька фармацевтична галузь традиційно вважається більш надійною. Тут багато пояснень. Що стосується спортивної медицини, то суха статистика свідчить, що в Німеччині футболом займаються 2 мільйони осіб. Це спорт №1 в країні. Причому створені умови для футболістів будь-якої кваліфікації. У кожному місті є величезна кількість полів і аматорських ліг.
Футбол не буває без травм. Травмуються і любителі. Їм роблять такі ж складні операції, як і професіоналам – наприклад, відновлення хряща сучасними методами. Для цього потрібна трансплантація хряща, його заміна, нарощування у пробірці і підсадка. Тобто, у німецьких медиків завжди достатньо практики.
– Футболісти-аматори можуть собі дозволити дорогі операції?
– Можуть – практично у всіх є медичні страховки. Якщо людині потрібен протез колінного суглоба, будь-яка страхова компанія оплатить цю операцію. Професіональні футболісти виграють лише в тому, що мають на неї першочергове право. Тоді як любителю потрібно чекати своєї черги, і це очікування може розтягнутися на 6-12 тижнів.
– Як робота німецьких лікарів позначається на результатах виступів команд Бундесліги і збірної Німеччини?
– Головне завдання медичних служб – виводити гравців на пік форми напередодні найважливіших матчів. А хороша фізична підготовка дуже часто грає вирішальну роль у досягненні результатів.
– Як так сталося, що українець посів керівну посаду в медичній службі команди Бундесліги?
– До Німеччини я приїхав разом із сім’єю в 1996 році. Працював у Гамбурзі в приватній клініці. У 2005 році мене почали залучати для роботи на гонорарної основі в медичну службу клубу. Лікарем команди був колега, з яким разом працювали в клініці. Він мене і порекомендував керівництву Гамбурга на своє місце, коли вирішив змінити роботу. Чому колега пішов? Посада клубного лікаря – дуже специфічна робота. Не всім вона підходить.
– Відмінність медичної служби німецького клубу від українських лежить тільки в області технологічного оснащення?
– Саме принципова відмінність у тому, що медична служба клубу Бундесліги набагато більш незалежна від свого керівництва. Був випадок, коли ми підписали контракт із нападником однієї з європейських збірних. Сума контракту становила 2 мільйони євро. О третій годині дня вже повинна була відбутися презентація новачка.
Але в 10-ій ранку футболіст проходив медичне обстеження, в результаті якого з’ясувалося, що стан його здоров’я не такий гарний, щоб довго і успішно грати в Бундеслізі. Трансфер анулювали. Це було уроком, адже постраждав імідж клубу. Плюс – були юридичні розгляди з футболістом. Після цього випадку медичні обстеження з дебютантами Гамбурга завжди проводилися завчасно.
– Як часто трансфери анулюються через результати від медичної служби?
– У моїй практиці було кілька таких випадків. Називати прізвища не можу з етичних міркувань.
– Коли Гамбург підписував контракт з Руудом ван Ністелроєм, ви літали в Мадрид?
– Так, адже тоді Рууд був травмованим. Довгий час не грав. З огляду на його вік і значущість трансферу, було необхідне повноцінне медичне обстеження. І тільки після медичного висновку інформація про трансфер потрапила в пресу.
– У Гамбурзі голландець ніс не задирав?
– За людськими якостями Рууд був одним із найкращих в команді. Дуже дисциплінований – виконував всі наші рекомендації. Ймовірно, не в останню чергу завдяки цьому способу життя зміг до такого віку грати на високому рівні.
– У Мілані грали хлопці і старші.
– Ми, до речі, багато в чому брали приклад з Мілана. Наш спортивний директор мав тісні контакти з італійським клубом. Тому у нас була можливість почерпнути для себе передовий досвід Мілана в організації різних підрозділів клубу.
– Який був штат у медичної служби Гамбурга?
– Два лікарі, п’ятеро фізіотерапевтів, тренер з реабілітації. У зоні нашої відповідальності була і молодіжна команда, яка виступала в регіональній лізі. Також був центр підготовки підростаючого покоління. Там існувала своя організаційна структура, яка підпорядковувалася клубу. У центрі працювали два фізіотерапевти, а також були лікарі, яких залучали для роботи з молодшими віковими командами за сумісництвом.
– Значний штат.
– У Баварії і дортмундської Борусії він набагато більший. Тут все залежить від керівництва клубів. Але тенденцію підвищення уваги до роботи медичної служби не можна заперечувати. У 1983 році, коли Гамбург виграв Кубок європейських чемпіонів, у штаті клубу був один лікар і один фізіотерапевт.
– Навіщо клубу п’ять фізіотерапевтів?
– За статистикою, в середньому у лазареті команди Бундесліги одночасно перебувають п’ятеро футболістів. Потрібно займатися їхньою реабілітацією. Коли починаються “англійські” тижні (команда проводить два матчі за семиденний цикл) – на гравців навалюється ціла купа дрібних пошкоджень. Відновлювальні процедури в таких випадках займають один-два дні. Але лише в тому випадку, якщо лікувати хлопців відразу.
– Лікар призначає лікування і контролює процес. А чим займаються фізіотерапевти?
– Фізіотерапевт – це інструктор лікувальної фізкультури. Хтось спеціалізується, наприклад, на мануальній терапії. Є остеопат. Кожен займається своєю справою. При серйозних пошкодженнях первинна реабілітація гравців зазвичай проводиться в спеціалізованих реабілітаційних центрах, яких в Німеччині дуже багато. А коли гравець відновився і йому вже через 4-6 тижнів потрібно переходити до тренувань в загальній групі, він надходить у розпорядження фізіотерапевтів.
– Загальні збори лікарів Бундесліги практикувалися?
– Тільки офіційних зустрічей було мінімум дві в сезоні – на початку першого і другого кола чемпіонату. На зустрічах підіймалися організаційні питання. Основна увага приділялася антидопінговій боротьбі, новим методикам лікування і профілактики різних видів травм. Також проводилися медичні симпозіуми. У Берліні щорічно відбувається медичний конгрес, в якому беруть участь не тільки футбольні лікарі, а й наші колеги з інших видів спорту.
– УЄФА організовує медичні конференції?
– Безумовно. Участь в ній беруть лікарі з провідних футбольних клубів Європи. Німеччина, коли працював у Гамбурзі, була представлена керівниками медичних служб Баварії, дортмундської Борусії і … Гамбурга. З 2002 року медичний комітет УЄФА проводить дослідження про травматизм футболістів. У цьому проекті беруть участь всі провідні клуби континенту.
– Яким чином?
– Є спеціальні форми, які ми заповнювали по кожній травмі футболіста. На умовах анонімності, якщо гравець згоден. Заповнені форми відправлялися електронною поштою в медичний комітет УЄФА. Наприкінці кожного півріччя отримували повні статистичні дані по нашому клубу і провідних європейських.
На підставі цих даних формулювали висновки щодо частоти травм футболістів. Проводили аналіз всіх пошкоджень провідних гравців. Багато інформації дають чемпіонати світу та Європи – на їхній підставі можна простежити загальні тенденції у футболі. Порівнюємо ці тенденції зі станом справ у своєму клубі.
– Після завершення чемпіонату футболісти Бундесліги йшли у відпустку з індивідуальною програмою підготовки до майбутнього сезону?
– Звичайно. Під час відпустки гравці можуть відпочивати протягом 3-5 днів. Потім вони самостійно приступають до підготовки. В останній тиждень перед відходом у відпустку проводиться повномасштабне тестування команди – починаючи від аналізів крові і закінчуючи дисбалансами в різних групах м’язів. Коли футболісти повертаються з відпустки, проводяться аналогічні тести, порівнюються параметри. За ними відразу видно, чим людина займалася під час відпустки.
– Як часто наставник Гамбурга консультувався з приводу стану того чи іншого гравця?
– Практикувалося щоденне обговорення стану футболістів. Існувало правило: якщо футболіст відчуває якісь проблеми, він повинен з’явитися до медичного штабу за 90 хвилин до початку тренування. Тому що рівно за годину до початку заняття лікарська команда дає письмовий звіт про стан кожного гравця. І точно такий же звіт йде за підсумками тренування. Тренер мав оперативну інформацію про стан гравців двічі на день.
– Які технічні нововведення упроваджувалися в медичне тестування гравців за вашої участі?
-У медичної служби Гамбурга з’явився переносний ультразвуковий апарат для діагностики ушкоджень, який завжди подорожував разом з командою. Якщо ж говорити про нові методи лікування, то відносно новий напрямок – введення концентрованої фракції тромбоцитів у пошкоджені ділянки опорно-рухового апарату. Для цього кров центрифугується і доводиться до потрібної концентрації тромбоцитів.
Раніше подібні методи лікування перебували під пильним наглядом допінг-комісій. З 2009 року такі ін’єкції дозволені ВАДА. Ми часто користувалися цими методами, завдяки чому скорочували терміни реабілітації пошкоджених м’язів і зв’язок гравців на одну третину.
– Коли медична служба могла обійтися своїми силами, а коли їй потрібна була допомога?
– За допомогою медичних приладів, які перебувають у діагностичній кімнаті, клубна медична служба могла поставити первинний діагноз у перерві матчу. Завдяки ультразвуковим методам дослідження цей первинний діагноз підтверджувався у 90 відсотках випадків. Магнітно-резонансне дослідження замовляли додатково – немає сенсу купувати і тримати таке дороге обладнання у себе.
– Складні операції гравцям проводилися в медзакладах Гамбурга?
– Як правило. У Гамбурзі можна замовити будь-які медичні послуги, які тільки існують у світі. У місті є велика кількість клінік, оснащених найкращим обладнанням. Але при певному виді ушкоджень сухожиль ми могли відправити футболіста у Швейцарію – тому що в Базелі працював лікар, який спеціалізується саме на цьому виді операцій, і вважався найкращим у своїй справі.
– Якщо перебували на порозі епідемії, терміново робили всій команді щеплення?
– Ми контактували з провідним вірусологічним закладом Гамбурга. При наявності загрози епідемії з нами зв’язувався доктор з цього закладу. І ми рекомендували гравцям прийняти превентивні заходи: обмежити виходи в громадські місця і так далі. Бувало, що епідемія лютувала в тому регіоні, де ми повинні відіграти гостьовий поєдинок. У такому випадку рекомендували зробити профілактичні щеплення.
Але при цьому потрібно чітко усвідомлювати, що прищепивши весь основний склад, ми відразу втрачаємо 10 відсотків працездатності і фізичної міцності команди. У Німеччині щеплення – справа виключно добровільна. Кожна людина при наявності всіх показань для щеплення самостійно вирішує, робити їх чи ні. Я міг лише надати свої аргументи.
– Коли під час матчу вибігали на поле надати допомогу травмованому гравцеві, яка була межа вашої компетенції щодо вирішення питання – залишатися футболістові на полі чи проводити заміну?
– Все, що стосується здоров’я гравців, було виключно в моїй компетенції. Тренер мені повністю довіряв. Як і футболісти. Ситуації на полі бували різні. У лікаря повинен бути досвід роботи в спортивній медицині. Тому що на дослідження пошкодження футболіста дається дуже мало часу – в цьому специфіка. Іноді гравець отримує не надто серйозну травму. Але вона дає таку больову реакцію, що футболіст сам висловлює бажання, щоб його замінили. Буває, навпаки, травма досить серйозна, але гравець навідріз відмовляється покинути зелений газон.
Наприклад, в одному з матчів голкіперу Гамбурга Франку Росту в зіткненні з нападником суперників шипом від бутси розірвали праве стегно. Рану забинтували, Франк залишився у воротах. Потім Рост отримав ще більш неприємну травму – рвану рану колінного суглоба з кровотечею. Теж достояв до кінця. А в розіграші Кубка Німеччини на одній з початкових стадій вже у серії пенальті м’яч потрапив Франку в обличчя і зламав ніс. Однак голкіпер впевнено достояв серію до кінця, ми перемогли і пройшли далі.
– Колеги казали вам, що медична служба Гамбурга – найкраща в Бундеслізі?
– Порівнювати тут складно. Футбол складається з багатьох компонентів. Кожна служба вносить свою частку в результат команди. Медична служба – дуже специфічний підрозділ. Тільки через два роки у мене з’явився повний контакт із футболістами. Не всі розповідають про свої індивідуальні особливості організму. Ти повинен викликати довіру у гравців. Якщо просто взяти найкращих лікарів у світі і дати їм попрацювати з командою, результат далеко не завжди буде позитивний. Тому що в такій роботі є багато нюансів – у сумісності, в людських якостях. Це ключ до успіху.
– Які вимоги до раціону футболістів?
– За цим ми суворо стежили. Наш кухар замовляв харчування. Сам готував, якщо у нас проходили дворазові тренування. Але футбол – це той вид спорту, де рекомендації використовуються не так часто, як даються. Це не легка атлетика або велоспорт. Футболіст може себе не дуже добре почувати, але завдяки фарту забити два голи і стати героєм матчу. Або, навпаки, бути в прекрасній формі, пробігати всю гру, але залишитися на голодному пайку, тому що інші партнери не дуже готові.
Тому питання, чи дотримуються наших порад футболісти, поки не знімається з порядку денного. Кілька років тому на конгресі зі спортивної медицини, який відбувався у Стокгольмі під егідою УЄФА, було задекларовано, що харчування у футболістів – зовсім нераціональне. Це властиво футболу. Самосвідомість – почуття, яке залежить від багатьох складових. У тій же Німеччині до дисципліни привчають змалку. І німець не переходитиме дорогу на червоне світло, навіть якщо поруч не буде жодної машини. Але є багато легіонерів, які до наших рекомендацій ставилися не з таким ступенем відповідальності, як доморощені гравці. Особливо яскраво це проявлялося, коли ми вигравали.
– Коли у Валерія Лобановського питали, хто не курить у київському Динамо, він відповідав: “Я один”. Гамбург у цьому плані схожий на київське Динамо 70-80-х?
– При мені в тренерському штабі і команді ніхто не курив.
– Впевнені?
– Коли ми грали “англійські” тижні, 4 дні із 7 цілодобово перебували в готелі. Приховати свою шкідливу звичку в такій ситуації непросто. У медичній службі, щоправда, був один курець. Не я.
За матеріалами www.football24.ua